Твір по картині Перова «Трійка»

Буваючи в Третьяковской галереї, довго стою перед картиною Перова «Трійка». І кожного разу двояке почуття охоплює мене: з одного боку, насолоджуюся майстерністю художника, його умінням передати побутову сценку. З іншого боку, я розглядаю картину як дзеркало, свій час —, що відбив, страшний, жорстоке, немилосердне навіть до дітей…
Сутінки. Троє хлоп’ят тягнуть важку бочку з водою. Холодно. Бочка обледеніла, стала ще важча. Різкий вітер дме в обличчя дітей. Худа одежинка не рятує від жорстокого морозу. Важка робота не зігріває.
Мимоволі виникає думка: яким має бути безжальним серце хазяїна, що послав цих заморених дітей на річку з важкою бочкою. Сторонній перехожий, такий же убогий,, як ці діти намагається їм допомогти, упираючись плечем, штовхає їх непомірно важкий вантаж. Діти нагадують изработавшуюся трійку коней. А коли вони встигли изработаться? Вони такі малі. Мимоволі піднімається протест в душі проти такого життя, в якому існує така несправедливість. Під ногами дітей валяється самотня гілочка, така ж безпритульна, як вони. Вона відірвалася від рідного дерева, як вони від чому удома.
Картина витримана в коричнево-сірих тонах. Похмурість її підкреслює глуха монастирська стіна, уздовж якої лежить шлях дітей. Хочеться допомогти дітям дотягнути до будинку, до тепла. Нестерпно бачити їх тугу і безвихідь.
Особливість класики полягає в тому, що вона і через сто років так само чіпає душу, як і в той далекий час. Ця картина, безумовно, наша художня класика